Ніхто не поруч зі мною ,
Більше ніхто наче не цінує мене .
Наче ніхто не цікавиться моєю думкою ,
А я наче служу з небес .
Ніхто не запитує : « Як справи твої?»
Ніхто не цікавиться , наче що трапилось зі мною.
Усі наче , кинули мене одного ,
Та не бачу нічого святого .
Крик душі величезний ,
Наче біль гіркий і великий .
Наче стрибнув я у річку ,
На малесенькому куточку.
І далі мене ніхто не бачить ,
І я , як людина , наче гірко сумить.
А ніхто мене все ж далі не любить ,
І аж всюди мука в душі горить .
Так хочеться і далі жити у самоті ,
Бо душа уже в миті .
І я піднявся немов до небес ,
До людей ласкавих чудес.
Але я спустився наче додому ,
І подобається мов самому .
І в теплі , наче біля каміна,
В красивому будинку на вербі.
Як у яскравій дивовижній поезії,
Як у найчарівнішій мрії.
