Захекавшись, годинник раптом стих,
Провітрилась кімната від розмов.
А вечір спрутом на столі притих
І п’є неспішно каву із думок.
Чумацький шлях — розірваний рукав,
З якого сиплеться вогнів горох.
Він довго тишу нетривку ковтав,
Яка нам випала одна на двох.
Мовчанням накладаємо ми шви
Там, де порізали слова скляні.
Думки, що разом з вечором прийшли,
Малюють тіні на німій стіні.
Зірки на небі — втоптані серця,
Пульсують світлом у бездонну муть,
І дні старі, не знаючи кінця,
В архіві пам’яті помалу мруть.
25 серпня 2026 р.
