ОСТРІВЕЦЬ

Парк змінився, немов почужів,
Час торкнувся, наче картини,
Колись дихав природою, жив,
А тепер — під впливом людини.

Там росла кропива́ серед трав,
І найдовше сніг там валявся,
За мольбертом художник стояв
Та уважно красу роздивлявся.

Ані ліс, ані гай — острівець,
Не водою — асфальтом обвитий,
І коронне його під кінець —
Вміє осінню заманити.

В свій приємний та тихий куток,
Вкритий золотом вищої проби,
Парк — відрада, повітря ковток
Для чиєїсь миті свободи.

27.06.2026.
Ганна Зубко