Не ходила по па́рку давно,
В якім році була́ — не згадаю,
Та часу́ вже немало спливло,
Тож упущене наздоганяю.
Вздовж, упо́перек ним я пройшла,
До кремезних дубі́в тулилась,
Одиноку березу знайшла,
Що між сосен губилась.
Дав змочити долоні фонтан,
Й густі крони ховали від спеки,
Поблизу́ хтось з птахів щебетав,
Відзивався інший здалека.
Зміни внесли до парку роки,
Що як острів посеред асфальту,
Й внесу вигляд його у рядки
І фантазію небагату.
І родзинку — басейн-озерце́,
Його лебедине диво.
Вітер листя у воду трясе,
Що злегка́ пожовтіло.
25.06.2026.
Ганна Зубко
