Серпень стікає у трави гарячим свинцем,
Сонце застрягло в стерні, мов заржавлений цвях.
Осінь торкається літа холодним лицем,
І обривається нитка жарка в сірих днях.
Яблука б'ються об землю, як бомби малі,
Гупають в кушпелу, рвучи крихку тишину.
Оси п’ють солод, мов тигри на теплій землі,
П’яні від сонця, що вперто іде в глибину.
Вицвіле небо, як стара солдатська шинель,
Хмари пливуть небом куцим овечим руном.
Літо закрило свою галасливу пастель,
Світ закриваючи темним потертим сукном.
Крилами птахи зшивають розірвану вись,
Ключ відлітає, немов необтесаний клин.
Серпень вирує, а літо горлає: «Спинись!»
І досихає останній зелений полин.
25 серпня 2026 р.
