Памʼять про втрачене

Моя душа повʼязана з тобою,
пригадаю я той дотик, рукою.
Ті самі вечори на кухні,
таки для мене вони рідні.
Я дякую дякую тобі за те ким став,
я знаю, як і я вірші писав.
Так мало часу нам завжди,
ми втратили тебе та назавжди.
Я памʼятаю всі твою слова,
та тепер між нами прірва.
Не зможу більш я обійняти,
та як тебе люблю сказати.
Як по справжньому ціную всі підказки,
та на жаль це не сюжет казки.
Тому що більш тебе я не побачу,
та ту навіть не понадіятися на вдачу.
Я знаю ти хотів щоб було краще,
не кидав нас на призволяще.
Та буде так, ми встанемо на ноги,
виліземо з цієї ми берлоги.
Усе це буде, але з скорботою,
тату, я і зараз окутаний твоє турботою.
Хотів с тобою ще разок поговорить,
але залишається тільки не плужить.
Ти вірив, що стану я людиною,
я стану, та буду душею вірною.
Та й зараз вірний, але важко,
без тебе й тільки дуже тяжко.
Хотів би я тебе почуть,
в чому криється та суть.
Так не можу, але дуже хочу,
розкрию душу свою творчу.
Знаю, що ти б пишався мною,
я за тобою, стою, як за горою.
Максим