Боюся смерті нещадної, злої,
Яка завжди ходить хвостом.
Немає у неї вбивчої зброї,
Так підкопується раптово кротом.
Але я ж безсмертний, чи не так?
Звичайний непомітний хлопак,
Скоріше пересічний простак.
Навіть у таких буває рак.
Невже немає на світі панацеї,
Що загоїть і душевні, і тілесні рани?
Роками уповаю я на неї,
Щоб одарила, дала прани.
В наш час бути здоровим нецікаво.
Всі прагнуть виділятися у масах.
Але я б пожертвував усім зарано,
Аби не бовтатися у смерті лясах.
Панацея-панацея, покажи мені світло,
Одари моментом ситості, достатку.
Зроби своїм власним сином вітру…
Чи чуєш ти мольбу, панянко?
