Паперовий кораблик

‎Пустив я човник з берегів,
‎Легкий, як подих мрії,
‎Він білий парус розпустив
‎На хвилі швидкоплинній.
‎
‎Він плив під небом голубим,
‎Де вітер шепче казку,
‎І сонце гралося з ним
‎В промінні, ніжнім, ласкім.
‎
‎Не знав він бур, не знав грози,
‎Лиш тихий плин ріки,
‎Та хвилі ніжно, без образ
‎Його несли в віки.
‎
‎Та ось піднявся злий вітрець,
‎Вода спінила хвилі,
‎І розчинився кораблець
‎В розбурханій стихії.
‎
‎Його немає, та колись
‎На чистих берегах
‎Новий з’явиться, знов злетить,
‎Немов на вільних снах.
‎
‎Бо мрії, наче ті човни,
‎Летять крізь течію,
‎І хоч зникають десь вони,
‎Та знов живуть в строю.
‎
‎Так кожен з нас — маленький птах,
‎Що вирушає з дому,
‎Хоч інколи зникає шлях,
‎Та серце знає втому.
‎
‎Тож хай пливе у далечінь
‎Кораблик паперовий,
‎Несе надію у блакить,
‎Як світлий сон казковий.
‎
Дар'я С.