Краса тисячі й однієї ночі
пливе рікою до збудованих гір.
Тримаються ті не на журбі, не на злобі —
ті знають ту правду, ту силу, той щирий потік.
Гілки, каміння, листя й трави
стали фундаментом, ґрунтом міцним.
Та вітри, буйні циклони, словом, урагани
змітають відчайдушно гір верхні шари.
Першим буде листя червоне, багряне,
другим — трава, ну а третім — гілки.
Проте важче деревам із корінням широким,
прикріпленим до землі глибоко,
зламатись й віддатись у полон до вітрів.
Росли вони довго, тремтіли у холод
й терпіли ненависну та жорстоку жару.
Невже завірюха, зла, жадна натура,
знищить коріння, що вросло у землю мою?
<br>Есперанс Ганем
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
