Пече сонце, безжально пече,
Вже на мінімумі сили,
Буде щастя, коли зайде́
За ліси, небосхили.
І ого́рнуть сутінки-тінь,
Мов туманом, приємно, ніжно,
Сон навіє на втому лінь,
І розслабить повільно ліжко.
Заколише, вбаюкає ніч,
До світанку зніматиме втому,
Потім сонце, як доменна піч,
І так знову, і знову…
29.06.2026.
Ганна Зубко
