Побратими

Вогонь запеклих не пече, —
Так говорили побратими.
І сяйво ранішнє в очах
Затихло зовсім, трішки видно.
І не біда то все, ти знай:
Біда, що помирають молодими.
Не вдома десь там, в лісі чорнім,
Де помирають побратими.
Ніхто не знає ту печаль
В очах солдата і родини,
Що ждуть його та просять Бога,
Щоб повернувся до родини.
А він лежить, обнявши землю,
Прикритий гілкою сосни.
І тільки вітер тихо шепче
Ти повернешся до весни.
Немає сліз, лиш біль німий
За тих, хто йде у вічність рано.
І тільки пам'ять, мов жива,
Залишить вічну, світлу рану.
Едуард Сохончук