Коли здається, що молитва до Всевишнього завмерла в тебе.
Запечені вуста замкнули вже прохань потік.
І погляд твій давно не піднімаєш в Небо. І до пекельних тих жахів уже неначе й звик… Життя мов книгу ти читаєш, лиш іноді у ній
щось пишеш сам.
А часом цілий розділ разом прогортаєш, бо вірити не хочеш вже своїм очам…
В таку хвилину Бог пошле тобі Людину.
І руку теплу ти відчуєш на своїм плечі.
І слово тихе Побратима тебе врятує, втримає в житті.
В Людині тій ти знов впізнаєш іскру Бога.
І хай куди веде тебе твоя дорога–уже не згасне іскра та на ній!<br>Довбня Наталія
