Мій мозок плавився в печі інсульту.
Він білий шум залишив в голові.
У скроні б’є постійно і без культу
Вплітає гул у помисли живі.
Я вижила, хоч рушились фасади,
Де кров стогнала у тисках судин.
І цей мій шум — лиш крапелька досади,
Що піднімає піну із глибин.
Ця біла піна вічного ефіру
Пульсує в жилах, наче ржавий дріт.
Вона гризе мій спокій і довіру
Та зберігає цей прекрасний світ.
Гул не змовкає, тягнеться струною,
Мій вічний свідок, мій залізний гість.
Але життя лишається зі мною
Крізь цю густу і тиху білу злість.
Шум крутить шестерні і не згасає,
Вплітає в спокій свій залізний дріт.
Мій бій із шумом в німоті триває,
Поки тримаю свій шалений світ.
02 вересня 2026 р.
