– Посміхайсь частіше!
– А нащо?
– Роби всього й побільше, не будь ледащо!
А ще – не відставай, мине життя!
– Та чхати я хотів й на забуття!
Де той Творець? Де правила?
Де заборони?
– Там, де і Всесвіту кордони…
– Надто слабко нападаєш якось,
Але хоч чесно, не як москаль..
– Так нащо? Мені ж потім буде тебе жаль…
– Себе хоч не жалій…
– А як стану, то…?
– Та й це ти можеш, не спинить тебе ніхто…
– А що з людьми робить? Ми ж наче соціальні…
І наслідки тих -логів всяк реальні…
– Не будь придурком, знаєш сам!
– І в цім секрет?
– Ні, не лише. Людським ти риби дай портам
І намалюй верхівці той портрет,
Що підсвідомо – мрія.
– Але ж це підло!
– Ні, неправда. І все, що їм в них остогидло,
І ідеал – всередині.
Тож лукавства тут нема.
Скільки б простору не займала їх пітьма,
До світла власного зманить можливо.
І світло в них згенерувать важливо.
Бо тінь усякого дістати зможе у свій час
І серед моря сірого колихатиме баркас
Та й так, що викине.
Душі – дивний інструмент
Не дай їм розламатись вщент!
MbNotPsycho
