Не стоїш вже мені на заваді,
І страху́ вже немає, зник,
А він був, коли чувся насправді
Той щоденний нелю́дський крик.
А я тишу люблю́ і це знав ти,
Бути громом старався у ній,
Та побічник святої я правди —
В наші стіни ти зло лише ніс.
Після тебе з'явилось хороше —
Врешті мудрість до мене прийшла,
Хоч на себе я вже не схожа
Та щаслива, правда свята.
26.08.2026.
Ганна Зубко
