Одне й те ж,
все у буднях, все те ж,
Тільки в мене, чи ще так у ко́гось?
У вірша́х лиш пройтися до меж
Можу я, де зріє вже колос.
За стежо́к на папері рядки,
Де по звичці думки викладаю,
В спориші та сипучі піски,
Озираючись, там я ступаю.
Де ще бути мені, як не там,
Хоч у ві́ршах — у рідному краї,
Більш уваги віддам берегам,
У їх хвилі загляну безкраї.
Луг пахучий згадаю і брід,
Між черемух та верб біля гаю,
Загадковий болотами слід…
Ще багато чого пригадаю.
26.04.2026.
Ганна Зубко
