І ось я стала. Зупинився біг.
Затихли відзвуки швидкого кроку.
Лягає втрата, як грудневий сніг,
на душу, ще тремтячу після шоку.
Я більше не гонець. Я — відкриття.
Дивлюсь у порожнечу вже свідомо.
Приходить прийняття, мов зізнання,
що все пішло. І це уже вагомо.
Вдих. Видих. Сіро. В роті гіркота,
І ніби підгинаються коліна.
Та розумію: це не пустота.
Це не кінець — це світло крізь руїни.
Де рана — там існує глибина,
де відчай був — тепер живе там сила.
Прийняти все, і випити до дна
цю тишу, що нарешті наступила.
04 травня 2026 р.
