Розквітало рідне слово
У саду казкових мрій.
Гріло сонце, і весною
Огортало цілий світ.
Розквітало рідне поле…
Квітів барва й запах трав
Розносився між словами —
Тихим шепітом туман…
Акт №2
Ангел 1:
Розпалили біси багаття і собою задоволені всі,
і стирали дитяче щастя
у страшній гонитві війни!
Люд:
До дверей підкрався незримий ворог,
В серці всіх наробив біди.
І ридає дитяче горе
У підступній гонитві пітьми.
Ти не світло, а страх і морок,
Ти не сонячний день, а ніч.
Ти брехливе, трухляве слово,
Ти лукавого біса сміх.
Гниле яблуко ти і творець роздору,
Ти едемського саду кінець.
Ти брехливе московське слово
І московська брехлива честь.
Слова честі і правди забуті.
Так облиш ти цей білий світ!
Так загинь, не шукай покути,
Бо єдине прощення — смерть!
Слово «Смерть» і вогонь розкуто,
Слово «Жах» у очах дітей.
Ти старе, непутяще слово,
Твої крила — коротка шерсть.
Димом вже затуманив мозок,
Сивиною обросли думки.
Не згадаєш людської подоби
І ніколи не станеш живим.
Ти піди у свій страх глибокий,
В свій болотний, незримий світ.
Відпусти ланцюги покути
І людей відпусти навік!
Ти прокляте, продажне слово,
Ти герой тільки в мріях сліпих.
Тільки мертвий з тобою готовий
Розділити і дім свій, і хлів.
Слово, стерте забарвлене кров'ю, —
Слово тих, хто про честь вже забув,
Хто віддав людське місто роздору
Та продав свою душу за жерсть.
Замість думки є телевізор,
Замість совісті — нафтопровід.
Замінило ти своє щастя
На зрадливу коротку мить.
Твої рими — ракети і бомби,
Ти жахливе відлуння століть.
Неосяжне, лайливе ти серце,
Ти примарна надія глухих.<br>Дені Наузер
