Коли тиша говорить без слів –
Затихають і рвуться розмови.
А мовчання, як зашморг із снів,
На вуста надягає окови.
Це мовчання не крила, а кліть,
воно п’є твої вчинки з болота.
Сльози ллє, мов заблудлий кричить,
Не знаходить ні тропки, ні броду.
Не народжений крок занімів,
задихнувся у власній облозі.
Час розтягує впертий порив,
і стирає сліди на дорозі.
Це випалює душу до дна.
І чекання не трунок —отрута,
Твоя воля — незрима вина,
Що без руху кайданами скута.
Сипле щедра рука сіль в живе.
У очах — крижане безголосся.
Час спливає, мовчання пливе —
Порожнеча кричить стоголоссям…
30 квітня 2026 р.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
