Після любові, що буває більше –
Байдужості, зневаги, чи жалю?
І я палю свої колишній вірші,
Не вірші, а минуле все палю.
Ще й як горить і чорним дотліває,
Такий одвіку колір є журби.
Не вірить серце, що ще покохає,
Ворушить вітер вітами верби.
А поки доля ще щось там готує,
Дивлюсь, як зорі стиглі мерехтять.
Безсоння напросилось, хай ночує.
Коли ще ноти ранку забринять…
