Реквієм коханню
Нині кохати — замало.
Тут кожен за Его до смерті стоїть.
Та й люди амбітними враз усі стали,
А справжнє лишилося в призмі століть.
Одягнені в лати із власної правди,
Вимірюєм щастя ми цінником втрат.
І замість «кохаю» шукаємо доказ,
Хто винний, хто правий і хто кому кат.
Війна без вогню, але з присмаком крові,
І кожен окоп тут — мовчання і лють.
В нас замість снарядів літають — умови,
А в спину відбите «пробач» б’є, як ртуть.
О, нині кохання — замало!
Зневага і Впертість — «квітучий» букет.
І стіни холодні Байдужість тримає,
Як вічний в покинутім домі портрет.
І дим опадає на спалене поле.
Лишились героями — Гордість і Тлін.
А Серце спитає: «За що ж ми боролись?»,
Якщо в результаті лишився — один.

Коментарі
Коментарів ще немає. Напишіть перший.