Зачахлий той Ерос, вогнем називанний
Впадає в Танатос, розчинений в ванній.
Хоч з'єднані нахрест, річки паралельні
В умах професійних, їх душі чисельні!
Та все ж не дивуйтесь, можливий союз
Mortem i Vita… здоровий мій глузд!
Mid-time посередність… Чудове буття!
Спускайся щоночі в своє укриття!
Мудрець з Міямото – кумир в тій макітрі –
Сімдесять душ розчинив у повітрі.
А що зчинив ти, читавший про нього?
Отож, знач втори ти судьбу Хвильового!
Ти все ж не наваживсь? Визначайсь тоді вже
І хто твій напарник, і хто – протеже.
Кумирів не треба, шаблони – то гріх
Самого до себе, якщо вже ти зірка.
Інакше не плач потім в ліжечку гірко,
Що у твоїм его з'явилася дірка.
Про що ж ці вірші? Та хрін його знає…
Навіть Джеймс Джойс з того світу питає,
Як появивсь потік з тих думок,
Що часто ховаються, ще й на замок.
Рима ж проста? Ще й як! І не дивно…
Бо має ж цей твір звучать позитивно?
MbNotPsycho
