Дерева голі, без вбрання,
Скинули одяг, мов нудисти.
Літає містом лиш сміття,
Й вкриває все пожовклим листям.
Самотній двірник у дворі,
Махає довгою мітлою,
І щось бубнить собі під ніс,
То матюкається з собою.
Він день у день мете мітлою,
Немає тому ні кінця, ні краю,
А дощик ллє, а вітер дме,
І він захекався від втоми…
Під стріхою набились горобці,
І набундючившись сидить ворона,
Собаки мокрі та брудні,
Не думають про охорону.
То добре кішкам, крізь вікно
Спроквола те все оглядають.
У хаті сухо і тепло,
Ще й мордочку у шерсть ховають.
Лягає на шляхи туман,
Хоч око виколи — не видно,
Машини йдуть як на таран,
Скрегіт металу… Боляче і прикро.
Комусь та осінь дійсно золота,
Бо виллється ще в не в одну копійку.
Додам до чаю коньячку,
А можу випити горілки.
30.10.2025 сатира
