Чи є у світі доброта?
Чому від справжності буття мене так ранять у груди?
Ти був, чи є, чи знову зникнеш?
А я… що я?
Я втомлена, я так втомилась…
І вже не знаю, де та сила
А завтра — знову кава на одну персону.
Ти не приїдеш. І не заперечиш
цей прогноз.
Я просто піду протирати пил,
накину на спину крила, наче повсякденний плащ,
і вирівняю спину — гордо, ніби
все гаразд.
І тільки стіни у кімнаті
мовчки розкусять мою прекрасну фальш.
Так буде завжди чи назавжди?
Я так втомилась, хочу очима усміхатись,
злетіти духом, відчути сильне, мовчазне плече,
обіймів міцних, незалежних — таких, що в серце досягнуть.
Я хочу ніжність повернути і слабкість жінки так відчути,
але ця сталь живе.
Вже так дістала самота!
А ти не прийдеш до настання часу…
Ти ж так боявся, що я сама піду.
Такої підстави не чекала. Я зла на тебе і на себе.
Ох
Казав, що тільки після смерті ти зможеш тілом керувати.
Тепер керую головою.<br>Анонім
