Я збудував свій власний саркофаг,
Що виблискує яскраво.
Він немалий, він весь в дивах;
Про себе нагадає жваво.
Він не для монстра, не для плоті;
Здається, лише для моєї злості.
Саркофаг у райдужній блювоті,
Прикрашений конфетті зі млості.
Там лють, прихована так довго.
Там пристрасть, яку вже не відчую.
Там впевненість, отримана без бонга.
Я коло саркофага все життя ночую.
У нього я молю, форсую думки,
Щоб надав хоч трохи скарбу!
А він: «Ні-ні, не пропущу без рюмки!»
І маже, маже мене в фарбу.
