Свято Калита

‎От і вечір затихає, зорі засвітили,
‎Випікають Калиту, аромат повіяв.
‎Корж той колом, ніби сонце, що із неба світить,
‎Його смак не передати, спробуй лиш вкусити.
‎
‎Прив’язали Калиту у кутку, у хаті,
‎Щоб дівчата й парубки, ішли скуштувати .
‎Хто до тягнеться губами, той щасливий буде,
‎Йому доленька ласкава посміхнеться всюди.
‎
‎Сміх лунає по світлиці, жарти молодії,
‎Бо на свято Калити, всі ми як родина.
‎Тут жартують, тут співають, грають до світання,
‎Щоб з’явилось більше світла і в душі кохання.
‎
‎А старенька господиня у кутку шепоче,
‎Хай Ярило нам засвітить стежку в світлу долю.
‎Бо коли прийде зими, темна ніч накриє,
‎Тут і сонце повернеться, Коляда зрадіє.
‎
‎Парубок підскочив прудко, сміх і метушня,
‎Та висить той корж не низько – хитра дивина.
‎Спробував, та не вхопив, знов сміх до небес,
‎А в серцях у всіх горить азарт і прогрес.
‎
‎Хто дістане Калиту, досягне до цілі,
‎Тому буде рік прийдешній, радісний й щасливий.
‎І любов, і сміх з достатком в хаті проживуть,
‎Бо світ сонця повертає людям теплу путь.
‎
‎Зорі тихо поглядають з неба на поріг,
‎Стародавній голос Роду кличе всіх на сміх.
‎Щоб ніхто не сумував в цю святкову ніч,
‎Бо народ здавна шанує свято Калити.
‎
‎Тож нехай вона кругленька, світиться щодня,
‎І нагадує ,що скоро знов прийде весна.
‎А тепер коли зима ступить на поріг,
‎Світло в серці збереже, любов, дружба, Рід.
‎