Земля проснулася від болю.
І за тремтіла, загула.
Вони виборюють нам волю.
Болить, за рідну,нас душа…
Покрита кров'ю і тілами.
Невпізнаних, наших синів…
Знущаються,кати над нами.
Не рік,не два,не пару днів.
В куточку плаче,сива мати .
Чекає звісточку з війни.
Та скільки ще, буде тривати?
Синів нам Боже,бережи.
Дай сили,й волю,зло здолати.
Країну нашу,зберегти.
Війни ніколи, більш не знати.
І справедливість віднайти.
Щоб жили, в мирній Україні.
Всі доньки наші,і сини.
Повстане ненька із руїни.
І відбудуємо,всі разом ми.
І наші села,і міста.
Відродяться,й оживуть.
І проживемо ми,до ста.
Як тільки, вороги підуть.
<br>Марія Гринчик
