СОН

Приснився якось сон мені:
Немов іду я у пітьмі,
Довкола тіні виникають,
Безшумно никають, лякають.

Та я вперед невпинно йду,
Заглиблюючись у пітьму.
Вертатися не варто, – знаю,
Позаду сірий день лишаю.

Отож вперед через в`язку,
Тягучу темряву бреду.
Не хочу в сірість повертатись,
До світла мрію я дістатись.

І незважаючи на страх,
Який плескається в очах,
Іду вперед із сподіванням,
Палким негаснучим бажанням.

Нарешті, ген вдалечині
Я бачу вогник у пітьмі.
Він наближається, зростає,
Сліпуче сяйво розсипає.

Я розумію – не дарма,
Крізь темряву і страх брела.
Отак і наша Україна,
Немов налякана дівчина

Крізь тіні хаосу, нужди
Іде поволі із пітьми,
Позаду темряву лишає,
Вперед до світла поспішає.
<br>Світлана Сомош