«Ой, матінко моя рідна, таке життя довге,
А як час настав — ніби й не жила.
Глянула у далечінь, в небо стежка біла,
А позаду шлях битий, життям укритий.
Йшла по шляху битому, ногами збитими.
Сивина у волоссі, слід від хвилювання —
За дітей рідненьких, за своє кохання.
Зморшки як ті думи, одна за одною,
Все лице покрили довгими роками,
Важкими шляхами.
Матусю, матусю, рідна моя мати,
Як хотів би зараз бути в твоїй хаті.
Та війна проклята всіх нас розкидала,
Жила й не гадала, як наодинці стала…»
Вибач мені, мамо, що доля вчинила,
Бо що там за рогом, бачити не навчились.
Все ж живу в надії, має ж правда бути,
Зустрітись з тобою, голос твій почути.
Нехай стежка біла з часом зачекає,
Хай любов рідненьких тебе потримає.
09.08.2025 Про своє
