Там, де колоситься пам’ять в житах,
Де листя шепоче про долі забуті,
Стоїть тиша ніжна у теплих хатах,
Немов оберіг від розлуки та люті.
Там сонце ранкове сходить із-за хмар,
Торкнеться землі золотими руками,
І кожен промінчик, немов святий дар,
Життя повертає з глибин між роками.
Там стежка веде крізь пшениці хвилясті,
Де серце дитинства лишило свій слід,
Де спогади — світлі, гіркі й прекрасні —
Вростають у землю на тисячі літ.
Там, де тиша мовчить, але все пам’ята,
Де голоси рідних у часі пливуть,
Колоситься пам’ять — висока, свята,
Де нащадки, через віки її пронесуть.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
