Схмурніло небо й дощ постукав
У сонне, вранішнє вікно,
А там десь — річка, поряд луки,
В кущі покинуте гніздо.
Сумне теперішнє, минулим
Ступаю вкотре, раєм зву,
А ще вважаю своїм болем,
Жалкую — там вже не живу.
Усе ж лечу туди думками,
У ті далекі береги,
Поміж травою, бур’янами
Старі відшукую стежки.
Униз, на річку кину оком,
На білі хмари серед хвиль,
На зілля, кущ шипшини збоку,
Що уже ягодами цвів.
І ще попереду калина,
І невеликий, густий гай,
І жовті верби, і долина…
Мій незабутній, тихий рай.
22.11.2025.
Ганна Зубко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
