Тримаючи небо на двох

Літо веде полонез по спекотній стерні.
І величаво запрошує осінь на танець.
Коники грають мелодію у тишині,
Вечір милується й кидає в небо рум'янець.

Перший акорд — і лягає рука на рукав,
Осінню витканий з ниток молочних туманів.
Літо веде її м'яко повз золото трав.
Подих просякнутий медом любовних романів.

Оберти в такті — дні тануть теплом, наче віск,
Крок на стерню, поворот, в'ється листя іскристо.
В русі — прощання із літом крізь лагідний блиск,
І павутина палає, як чисте намисто.

Чинно кружляють, тримаючи небо на двох,
У полонезі змішалася спека з дощами.
Осінь приймає величний повільний танок —
Час одурманений танцем і антисвітами.

25 серпня 2026 р.