Ти йдеш, не знаючи мого світу,
Твої очі світять, мов ранковий промінь.
Я ховаю почуття в тихій пустоті,
Бо твоя усмішка — мій несказаний біль.
Мрію про дотик, що ніколи не буде,
Про слова, що залишаються несказаними.
Серце моє б’ється в порожнечі твого світла,
І тільки тінь твоїх очей зігріває мене.
Я ловлю твої сміх і погляд у спогадах,
Наче хвилі, що б’ються об скелі марно.
Кохання моє тихе, без відповіді,
Але воно живе, навіть коли тебе немає.<br>Лозинський Олег
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
