Я знову тут — під обстрілом очей.
Стіл, крісло, дошка,
крейди біла грудка.
Спинити час, що так слітає прудко
нікому не вдалося ще.
У цих очах мовчазне запитання –
який ти світе, що ти нам несеш?
Вони вже не дитячі. Але все ж…
Життя для них ще світанні!
У крейди на кінці освітню сутність
посіємо на дошки рівне поле,
щоб запліднилося школярство смаглочоле
насінням перемог майбутніх.
Ще буде все – поразок гіркота,
нещирих друзів метушня зрадлива.
І свято щире, як весняна злива,
уквітчане словами привітань!
Ще у дорослість продзвенить дзвінок,
життя відкриє день уроком новим –
" Домашнє завдання. Хто не готовий?"
Важлива річ – цей перший крок!<br>В'ячеслав Семенко
