Ми бачимо відбитки в дзеркалах,
Вітринах, вікнах, у воді скляній…
Ми залишаєм втомлений свій страх
У амальгами тріщині німій.
Просякнуті подвійністю світів,
Де кожен крок повторює наш рух.
Крізь товщу скла і глянцевий прибій
Ледь проступає наш далекий дух.
За склом вітрин, де світло є густе,
Нашіптують ілюзії думки.
І копія, що в кризі скла живе,
Нам для спасіння не подасть руки.
Вода калюж ковтає силует,
А вікна п'ють обличчя уночі.
Ми — спалахи, що втягнуті в дует.
Ми у відбитках губимо ключі.
06 серпня 2026 р.
