Ми не вміємо говорити про
минуле так, щоб не
провокувати розбрат
Ми правнуки тих, хто боровся, та, врешті, програв,
Тож наші діди і батьки були зламані в цій боротьбі,
А з ними і ми безпорадні у веденні справ,
Хоч соромно в цьому зізнатися навіть собі.
Свята правота переможців урешті сконала,
А сором невдах і їх злість завернулись в реванш,
І знову в країні рефрен – емоційні дзеркала, –
Такий от виходить у нас не любовний романс.
Підтвердження є – емоційні терези у нас:
Оцінки відмінні, контраст емоційних зв'язків.
Коли ж у публічних дискусіях це – іконостас,
Він робить із нас злих сусідів, а не козаків.
Триває війна. І мета її – не про минуле!
І, хоч про майбутнє уявлення наше слабке,
Розставлені файно навколо війни караули,
Щоби не вернули ми знов у колишнє піке.
Триває війна. Це надовго. І це зрозуміло.
Нам сили потрібні, бо вистояти – це мета,
Тож хайп про минуле, яке вже давно пролетіло, –
Коли заговорять не бомби, а лише вуста.
Минуле ж хай вариться у сьогоденнім котлі
Без "нашої" участі, "сильних" емоцій і "зрад".
В країні ми всі пливемо на однім кораблі –
Хай знищить агресора наш емоційний заряд!
