Холодним пилом застелило вікна,
Братська любов перетворилась в смерть.
Надія, спалена вогнем «мессії»,
На згарище думок осіла вщерть.
Бетон, тепліший за людські обійми,
Став прихистком у вирі вічних війн.
Колись чужа стіна, що ледве гріє,
Сховала кладовище мертвих мрій.
А місто спить. Свинцевим, важким сном.
Традиції — іржа на рейках днів.
Укрившись гаслом замість теплих ковдр,
Воно не бачить попелу в вікні.
Він падає — беззвучно і повільно,
Стираючи кордони і жалі.
Останній попіл спаленої віри
На збайдужілій, кам'яній землі.
Тетяна Григоренко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Такий пронизливий вірш про спустошення й втрату віри, де війна перетворює все на безживний попіл.💔 дуже тонко відчули 🙏🏻 всім миру 🕊️