Хто я без тебе? Навіщо це все?
Вітер у прірву мій спокій несе.
Кольори світу — розмиті та сірі,
Зникла краса, мої нерви — струна.
Душа розбита, немов той кришталь,
По венах розлита холодна печаль.
До купи зібрати себе намагаюся,
Щоб просто ходити і знов усміхатися.
Як зомбі навколо, що в ролях застигли,
І в чергах за щастям назавжди застрягли.
Хто я без тебе? Лиш тінь у юрбі,
Що топить свій розпач в щоденній ходьбі.
Працюю, сміюся, а в думках — пустеля,
Де з мрій залишилась лиш стеля й оселя.
Хто я без тебе? І нащо це все,
Коли кожен вечір самотність несе?
Слова стали зайві, а море безкрає
Останні емоції вглиб забирає.
Можна дихати далі, ходити і жити,
Про щось говорити, кудись поспішати…
Та як цей туман у душі розігнати,
Коли вже не знаєш, кого чекати?<br>Іван Геннадійович Юрченко
