Він — центр галактик, власний ідеал,
В очах — лише своє сліпе горіння.
Для себе звів надійний п’єдестал,
Де інша доля — це німе каміння.
Вона несла любов, мов тихий храм,
Стелилася в його житті мостами.
Та він не знав ні болю, ані драм,
Коли вона зламалась під ногами.
Переступив — без тіні та вагань,
Не збивши крок, не опустивши очі.
Вона — лиш тінь його власних зізнань,
Що заважала сяяти у ночі.
Його махровий егоїзм — як сталь,
Він любить тільки свій відсвіт, мов ехо.
Йому не шкода. І йому не жаль.
Для нього важливіше власне его.
Вона тримала небо у руках,
А він дивився холодно їй в очі.
На серці, люблячім, — важка нога.
І топче, топче… — навіть після ночі.
23 квітня 2026 р.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
