Павутиння на сонці та пил.
І твій образ в тіннях заховання.
Плине, плине…
Під корінням сух. сосен сховався
І тканини людей щипає.
Чому журиш-но й від мене очі
Я тебе-но, дитино, зігрію,
Як мільйони таких же корочок
Від розідраних ран людей.
Мов пошкряблені скриньки з металу
Від яких повтрачали ключі.
Підбіжіть-но до мене лиси,
Що пошкряблену молодість знали
Й тепер пташенят ховають,
У зубах колиски прочитав.
З туги голоду снагу мають…
Підлетіть-но до мене листя,
Що під часом вітрів відмерло
Тихим шопітом про останні плоди співає…
Ти, дитино, мене не бійся…
Не остання й не перша ти
Хто в пошкрябаній скриньці лишився
Тож підійди до мене
Й цвяхом розідри мені серце,
Бо інакше не встанемо ми.
Мої друзі, й сестри, й брати..,
Й кохані мої…
Як налякані лиси в полі.
Всі як рани,
Що відмили в тінях років.
Аліса Давидова
