У молодості кроки мають крила,
Для неї світ — податлива вода.
«Сміливо», — гордість тихо шепотіла.
І йшла гординя, а слідом — біда.
Ти правду ніс — як лезо між словами,
І нею різав тих, хто був своїм.
Стояв над світом — крок за небесами,
Злетів — і впав у тріщини в собі.
Тепер у тебе — тиша після бою,
Де кожен давній спогад — вирок твій.
Що можна було взяти із собою —
не взяв, бо думав: «встигну… це мій бій».
Несеш на плечах гіркоту і досвід,
Гріхи і пам’ять — твій тяжкий тягар.
Відлуння їхнє — це твій пізній подих,
Розплавлений і незворотній жар.
Найважче — не падіння і не втрата,
А знати: сам собі ти вирок дав.
Безсонна ніч, самотність — не розплата.
Після «я правий» — тиша. Сам обрав.
28 квітня 2026 р.
