Четвертий рік я поза межами країни,
Яку безмежно й щиро я люблю.
Вона тепер не та, тепер вона в руїнах.
Свою дорогу я до неї споришем стелю.
Четвертий рік чужу вивчаю мову,
Чужі традиції,історію, пісні.
А в сні бабусину я чую колискову,
Як хочеться затриматися в тому сні…
Четвертий рік живу в житлі чужому,
Та, дякувати Богу,воно є .
Але ж як хочеться поїхати додому
Плекати рідне вогнище своє.
Четвертий рік чужі я бачу квіти,
Фортеці, замки,вулиці,мости.
Та небо тут чуже.Чому радіти?
Не може тут калина так цвісти,
Як в Україні…Боже,дай надію
Побачить рідних,друзів дорогих.
Ми з ними вже в літах,і я все мрію
Зустрітись, обійняти їх усіх.
Згадать як навесні буяли трави…
Там сонця промені ласкаві золоті…
Серпневі зорепади і заграви…
І ми щасливі,гарні, молоді…
Зустрінемося, я це точно знаю.
І буде хліб і сіль на нашому столі.
Надію в серці щиро я плекаю,
Що прийде мир до нашої землі.
<br>Світлана Кінебас (Бондаренко)
