Чи є на світі ті страхи?
Немає, нам же не видно.
Чому ж боюся висоти?
Скоріш, це мрії пустоти.
Чому ж та кров постійно змушує
Розчинитися в тиші темноти,
Згаснути, мов крихке полум’я теплоти?
А крики ті суворі,
Злі та гонорові,
Не дають спокою над мною.
Краплі сліз, мов тихі дзвони,
Заповнюють ті безладні розмови.
Колючі дотики, мов скрипка,
Чутливі , мов любий зайчик.
Лише в тремтіння поринаю —
Думки одразу ж забуваю.
Чому ж не можу я здолати
Низьку гору тую?
Жаль, паніка, тривога збиває мене з боя.
Кину камінь — та він б’ється,
Лиш серце тихо в’ється.
Чи є на світі ті страхи?
Є, та нам не видно.
Може, той голос потайного
Вгамує ті буремні болі.
Лиш обійняти тебе мимоволі
Здійснять всі мрії мої.
Віталіна Фарʼян
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
