Про своє щось шепоче верба
З осокою та кленом, що поруч,
Та увагу уже приверта
Лиш зозуля, що десь ліворуч.
Не питаю її про роки,
Завмираю, щоб добре чути,
Полетіла… мені ще якби́
У глиб гаю пірнути.
Ляга хвиля на мокрий пісок,
А за нею всі інші навздо́гін,
Море хвиль, (як порою думок),
Що по черзі кидаються в ноги.
17.07.2026.
Ганна Зубко
