Як добре те, що було літо,
І що була у ньому Ти
Бриніло небо оксамитом
І ми – посеред самоти.
Ішли ми далеко від дому
Через густий зелений ліс
Ми ледь не падали від втоми
Та янгол все-таки ще ніс.
Як добре те що була осінь,
І що була там також Ти.
Сумна бездонна неба просинь
Птахів в якій не віднайти.
Стояли вранці на зупинці
В безсонні проминула ніч.
Ми залишились поодинці
Така складна була ця річ.
Одначе теє все минуло
І в миті тихій відгуло
Нам залишилося минуле
На спомин що – таки було.
Життя дарує нам поволі
Чомусь так мало світлих днів
І в цьому замкненому колі
Нас ніби ворог розділив.
Лютий – Вересень 2015.
<br>Олексій Пекун
