Я кайфую від того, що вільна, а для вас я "божевільна".
Непокірна, жива, не закована в цепи іділій… нестерпностабільна.
П’ю коньяк із кавою зранку — ранок мій грішний,
А моралі ваші й думки — мені нецікаві і, навіть, смішні.
Я сміюся з “правильних”, з їхньої снобної строгості,
“Сором’язливість” ваша — це просто гідність у злості.
Я в очах не ховаю бажань, вогню і жаги,
Занадто "важка” — аж ламаю ваші моральні вагИ.
Я не слухаю тих, хто шепоче у мене за спиною,
Мені,геть всеодно — ніхто не правитиме моєю війною.
Я не лиш “для сім'ї,” і не “тільки для чогось… чи когось одного”,
Я для себе — велика, жива, прекрасна й маю власну дорогу.
Я не вчуся мовчати, коли рве, роздирає й клекоче,
Я приходжу туди, де мене бачити вже не хочуть…
Я вас провокую на виїдання власних мізків, так, щоб не скучно.
Мені на вас так всеодно, аж самій вже незручно.
Я зраджую системі, на ніч без " пока" обіцянок" й прощання.
Я не з фарфору, не створена “бути зручною", я — з каменю.
Я для тих, хто не боїться правди, хто на хвилі зі мною.
Я не граю… а можу бути такою…бути без масок ліцемірства… собою.
Я танцюю на нервах усіх дуже "святих і праведних".
Моя правда —грім, тому я "погана"… і "некомфортабельна".
Я — вибух, я — буря, я — хижа молитва,
Я не жінка — я істина, хоч роздягнута й бита.
І… то не для всякого розуму, те що кажу, зрозуміти…
Але, я й не намагаююся вам то все пояснити!
<br>Тетяна Осипенко
