Ночами я все ще, мила,
Обвуглену бачу землю,
І наче душа безкрила,
В обіймах ходить зі смертю.
Я бачу згоріле дерево,
Поля, що навіки спустошені.
Я наче продав задешево,
Міста, що артою розтрощені.
Я наче продав за спокій свій,
Братів, що в посадках залишились.
Вони забувають голос мій,
І в тому, що роблять, зневірились.
Я все ще ночами з острахом,
Вслухаюся в тишу лукаву,
І гуркіт дверей — вибухом,
І тепла кімната — зрадою.
Той мир, що в тилу, — огидою,
Жахає мене спокоєм.
Щоночі ходжу сновидою,
І тих, кого втратив, пригадую…
2026 рік
