Я не стану твоєю росою,
Ти не станеш світанком у ній,
Між дощів заховаюсь сльозою,
Щоб знайти вже мене не зумів.
Буде вітер про мене лиш знати,
Небо знатиме й більше ніхто,
Будуть хмари мене прикривати,
Освіжатиме вітер чоло.
Обійматиме простір за плечі,
Де втомлятиме прикрість доріг,
Не відмо́влюсь від но́вої втечі,
Якщо знову прийде́ш на поріг.
25.08.2026.
Ганна Зубко
