Імгла

– Імгла –
Зранку дорогою іду,
світанок стрітити хочу,
а як спущусь в низовину,
ні сонця, ні вуглів життя,
лиш мертва тиша й імгла,
стоїть непроглядною стіною.

І тільки но ступив у неї,
як тіні ходором пішли,
виросли і потемніли,
мов не світанок вже, а ніч.

Із темних закутків мене,
повиривалися жахіття,
Імглу заполонили наскрізь.
та образи хоч і жахливі,
вперед іще тримаю курс,
Тіні погладшали й спинились,
Імглу я обминути зміг,
побачив світоносний ранок,
як сонце сходом ворожить.

І не єдиний я такий,
хто йде через Імглу до сонця,
у всіх Імгла, різниться у деталях,
у кожного вона в душі своя.

Сильвестр Кривенко