Ми живемо в світі без надій,
Із жорстокістю на кожному кроці,
Вічно блукаючи шляхом мрій,
І тонучи — змиває нас у відчайдушному потоці.
Лишаючи спогади про сяйво наших зірок,
Здобуваєм у собі сили, щоб, вийшовши з нього, зробити по суші крок.
Так ми прокляті, і цього не змінити,
Ми — люди, що живемо ідеєю єдності,
І не вийде нас замінити.
Степан Кузненко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
